Зміст
літературна хроніка це сучасний жанр наративу, продукт зближення журналістики та літератури, в якому читачеві пропонуються реальні епізоди (або уявні, але обрамлені в реальному контексті), оповідані за допомогою літературних інструментів та ресурсів.
Літературну хроніку зазвичай розглядають як важкий для визначення жанр, який поєднує фантастику та реальність, точки зору та дані досліджень за бажанням, з метою запропонувати читачеві дуже тісну реконструкцію пережитих переживань. автором.
У цьому сенсі мексиканський літописець Хуан Віллоро визначає його як "качкодзьоба", оскільки він, як і тварина, має ознаки різних видів.
- Це може вам допомогти: Коротка хроніка
Характеристика літературної хроніки
Хоча складно встановити характеристики такого різноманітного жанру, хроніка зазвичай розглядається як простий переказ із сильним особистим відтінком, в якому історичний чи хронологічний контекст пропонується як основа для оповіданих подій.
На відміну від журналістської чи журналістсько-літературної хроніки, в якій піклуються про вірність справжнім фактам, літературна хроніка подає суб’єктивні описи, що дозволяють передавати їх особисті уявлення.
У деяких випадках, як у Хроніка передреченої смерті Габріелем Гарсією Маркесом або в Марсіанські хроніки від Рея Бредбері, цей контекст служить скоріше приводом для дослідження цілком вигаданих подій. Інші підходи, наприклад, підходи Гей Талезе або української лауреатки Нобелівської премії Світлани Алексієвич, мають більш журналістський ефект, чіпляючись за життя справжніх персонажів або перевіряються події в історії.
- Див. Також: Літературний текст
Приклад літературної хроніки
"Візит до міста Кортасар" Мігеля Анхеля Перрури
Прочитавши стільки Кортазара, Буенос-Айрес стає відомим. Або, принаймні, свого роду Буенос-Айрес: у французькому стилі, кафе, книгарні та пасажі з усією магією, яку цей аргентинський автор надрукував на ньому із заслання.
І саме Кортазар вибрав французьку національність у 1981 році як протест проти військової диктатури, яка спустошила його країну, з якої він виїхав, всупереч перонізму, десятиліттями раніше. Можливо, позбавлений королівської присутності свого міста, автор Підскок Він приступив саме до створення власного міста, заснованого на пам’яті, тузі та читанні. Ось чому його герої ніколи не говорили так, як сучасний Буенос-Айрес, до якого він повернувся в 1983 році, коли повернулася демократія, а як той віддалений Буенос-Айрес, який він залишив у молодості.
Для такого читача Кортазара, як я, іспанець за походженням, Буенос-Айрес мав ту магічну і парадоксальну ауру реального життя. Звичайно, не так, або не зовсім так. Столиця Аргентини - це, безумовно, чарівне місто, кафе, коридори, книгарні та магазини.
Я побачив це, коли вперше наступив на нього у 2016 році. Я їхав у дуже короткі канікули, лише три дні, але в мене була секретна місія: відбудувати місто Кортасар, коли я ним ходив. Я хотів наступити на ті самі місця, що і кроноппіо, хотів випити тієї самої кави, яку він взяв, і поглянути на вулицю очима, проводячи мене через свою дивовижну роботу. Але, звичайно, не все виходить так, як можна було б очікувати.
Рух між аеропортом та містом був похмурим, опівночі, незважаючи на повне світло. З літака він бачив місто як вівтарну частину світла, сяючу сітку, що вривалася у величезну темноту Пампас. Я міг проспати більшу частину шляху, жертва реактивне відставання, якби це було не тому, що я ризикував прокинутися, як головний герой "Ніч обличчям догори" в якомусь іншому місці, і пропустити свій приїзд до столиці Південної Америки.
Я вийшов з таксі о другій ночі. Готель, розташований у Кальяо та Санта-Фе, виглядав тихим, але переповненим, ніби ніхто не знав, незважаючи на час, що він мав би спати. Галюцинаційне, безсонне місто, дуже співзвучне творчості Кортазара, пишне безсонними ночами. Архітектура навколо мене здавалася вирваною з Європи, яку я залишив вдома дванадцять годин тому. Я зайшов у готель і приготувався спати.
Перший день
Я прокинувся від шуму дорожнього руху о десятій ранку. Я втратив свої перші сонячні промені, і мені довелося поспішати, якщо я хотів скористатися тьмяними зимовими днями. Мій суворий маршрут включав кафе Ouro Preto, де кажуть, що Кортасар одного разу отримав букет квітів - не знаю яких - після участі в карамболі в демонстрації. Це прекрасна історія, що міститься в Кортазар Буенос-Айресом, Буенос-Айрес Кортазаром Дієго Томасі.
Він також хотів відвідати північну книгарню, де йому залишали пакунки, оскільки власник був особистим другом письменника. Натомість я вийшов шукати сніданок серед припливної хвилі кави з круасанами та солодощами, з якої складається кондитерська в Буенос-Айресі. Врешті-решт, прогулявшись і вибравши більше години, я вирішив рано обідати, набратися енергії та прогулятися. Я знайшов перуанський ресторан, справжні гастрономічні перлини в місті, про які ніхто або мало хто говорить, можливо, тому, що це чужий елемент. І всі знають, наскільки стійкі зовні аргентинці.
Наступною справою було придбання SUBE та путівника T, карти міста, і витратити більше години на його розшифровку, перш ніж відмовитись і взяти таксі. Буенос-Айрес - це ідеально квадратний лабіринт, я не був здивований тим, що на будь-якому повороті я міг натрапити на високу і довгу фігуру кроноппіо, що йшов чи приїжджав на якусь таємну і неможливу місію, як його Фантомас.
Нарешті я пізнав книгарню і познайомився з кафе. Мене здивувала відсутність табличок на його ім’я чи картонних фігур, які його відтворювали. Я можу сказати, що я добре проводив час у кожному місці, пив каву та перевіряв новини, і ніколи не переставав відчувати їх відсутність як примари. Де ти, Кортазаре, я не бачу тебе?
Другий день
Гарний сон і кілька годин консультацій в Інтернеті зробили для мене картину набагато зрозумілішою. Площа Кортазар виникла неясним посиланням, як і Кафе Кортасар, повне фотографій та відомих фраз з його романів. Там я таки знайшов Кортазара, недавно врізаного в місцеву уяву, такого пишного в Борхесі, Сторні чи Гарделі. Чому Кортазара немає більше, я дивувався, коли блукав за його таємничими підказками? Де знаходились статуї та вулиці з його ім’ям, музеї, присвячені його пам’яті, його дещо смішна воскова статуя в кафе Tortoni біля Плаза-де-Майо?
Третій день
Після видатного обіду, що їв м’ясо, і порадившись з кількома таксистами, я зрозумів: я шукав Кортазара не в тому місці. Буенос-Айрес кронопіо був не таким, а тим, про який я мріяв і про який писали в різних книгах у моїй валізі. Там було місто, за яким він переслідував, як сомнамбули, опівдні.
І коли я це зрозумів, раптом я зрозумів, що можу почати назад.
- Це може вам допомогти: Повідомте
